Мовні цікавинки
Цікаві факти про українську мову
1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.
2. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.
3.В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.
4. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.
5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва "руська мова".
6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".
7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".
8. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
10. Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово "вороги" – "вороженьки".
За різними даними, українська мова займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36-37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41-45 мільйонів осіб володіють українською.
Щотижня у світі зникає одна мова
Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Ліна Костенко
Сумна статистика ЮНЕСКО говорить, що кожного тижня у світі зникає одна мова. Разом з нею в історію йде й народ-носій цієї мови. За невтішними прогнозом лінгвістів, через 25 років від нині існуючих «живих» мов залишиться тільки десята частина.
Учені стверджують, що для того, щоб мова жила й успішно розвивалась, необхідно, щоб на ній розмовляло не менше 1 млн. чоловік. Таких мов сьогодні в світі не більше 250. Тому й така впевненість учених, що в найближчі десятиліття зникне до 90% усіх світових мов.
Усі до єдиної мови в світі — надбання всього людства. Проводячи порівняльний аналіз усіх рівнів мовної структури, можна визначити універсальні властивості мови. Кожна мова несе в собі унікальний історичний і культурний досвід певного народу, тому всі розмови, судження і теорії про те, що вмирання мов має нібито природну закономірність по суті означає намагання обґрунтувати теорію лінгвоциду та етноциду.
носіїв якої набагато більше, ніж носіїв усіх мов Іспанії (кастільської, галісійської, каталонської, баскської). Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів
та щедро политі сльозами та кров’ю їхньої жертви — нашого народу.
Джерело: http://www.yrok.net.ua/load/vikhovna_robota/nacionalne_vikhovannja/shhotizhnja_u_ sviti_znikae_odna_mova/165-1-0-4519
Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Ліна Костенко
Сумна статистика ЮНЕСКО говорить, що кожного тижня у світі зникає одна мова. Разом з нею в історію йде й народ-носій цієї мови. За невтішними прогнозом лінгвістів, через 25 років від нині існуючих «живих» мов залишиться тільки десята частина.
Нині у світі нараховується 6809 «живих» мов. Через те, що 90% сьогоднішніх мов світу знають менше 100 тис. чоловік, ці мови мають проблемну перспективу. Декілька сотень мов взагалі знаходяться на грані вимирання: 357 мов мають до 50 носіїв, а на 46 мовах розмовляють по одній людині! Після смерті кожного із тих 46 людей помре й мова, яку вони представляють.
Як відмічається в роботі біолога Білла Сьюзерленда, оприлюдненій в журналі «Nature», кількість мов, на яких розмовляють люди нашої планети, зменшується швидше, ніж зникають рідкісні види птахів і тварин. Тільки за останні 500 років на Землі зникло близько 4,5% усіх відомих науці мов. За цей же час світ утратив 1,3% птахів і 1,9% ссавців. Людство усвідомило необхідність захисту тварин і птахів, але до цього часу ще не переймається долею народів та їх мов.
Усі до єдиної мови в світі — надбання всього людства. Проводячи порівняльний аналіз усіх рівнів мовної структури, можна визначити універсальні властивості мови. Кожна мова несе в собі унікальний історичний і культурний досвід певного народу, тому всі розмови, судження і теорії про те, що вмирання мов має нібито природну закономірність по суті означає намагання обґрунтувати теорію лінгвоциду та етноциду.
Лінгвоцид (мововбивство) — цілеспрямоване, свідоме нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцевою метою лінгвоциду є етноцид — ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти, виродження етносу.
Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації з метою позбавити народ його історичної пам’яті, етнічного імунітету, національної самобутності та здійснення асиміляції — поглинання одного народу іншим. Ось чому поневолювачі так ретельно нищили мови поневолених народів.
Лінгвоцид мав і має місце фактично в усіх багатонаціональних державах, де стикаються інтереси панівного і поневолених народів. Форми лінгвоциду можуть бути жорстокими чи поміркованими, відвертими чи закамуфльованими, однак це не змінює ні суті, ні кінцевої його мети.
Лінгвоцид відомий дуже давно. У стародавній Індії носії неарійських мов не мали надії вибратись із нижчих каст. У Китаї, щоб зайняти хоч найнижчу посаду, треба було скласти іспит з ієрогліфічного письма, і хто не знав китайської мови, не мав у житті найменших шансів.
Типовим прикладом лінгвоциду в Європі у 20 ст. була заборона режимом Франко в окупованій іспанськими фашистами Каталонії мови її народу. Було заборонено викладати каталонську мову в школах і вузах, публікувати нею газети, журнали і книги, правити Службу Божу, листуватись, розмовляти в робочий час, називатись каталонськими іменами, вживати рідні географічні назви, у тому числі слово «Каталонія». У науковому світі вважалось, що каталонська мова — найбільш значна із європейських мов, яка не є офіційною мовою незалежної держави.
Особливо жорстоких утисків протягом декількох століть зазнала і зазнає українська мова,
носіїв якої набагато більше, ніж носіїв усіх мов Іспанії (кастільської, галісійської, каталонської, баскської). Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів
та щедро политі сльозами та кров’ю їхньої жертви — нашого народу.
Багато дослідників згодні з думкою про те, що при переході 50% межі мовної асиміляції етнічна асиміляція народу набуває незворотного характеру. Використання рідної мови переважно у сфері сімейного спілкування веде її до занепаду, а народ — до мовної та етнічної асиміляції.
Доля народу нерозривно пов’язана з долею мови. У свою чергу, мова народу є тим стрижнем, на якому формується культурна самобутність цього народу. Тому збереження живої мови повинно бути пріоритетним напрямком у збереженні й розвитку народу.
Джерело: http://www.yrok.net.ua/load/vikhovna_robota/nacionalne_vikhovannja/shhotizhnja_u_ sviti_znikae_odna_mova/165-1-0-4519
Чи потрібні розділові знаки?
Чоловік загубив кому й почав боятись складних речень, шукав фрази, щоб простіші. За нескладними фразами прийшли нескладні думки.Потім він загубив знак оклику й почав говорити тихо, рівно, з однією інтонацією. Його вже ніщо не бентежило, не тішило, він до всього ставився без емоцій.
Врешті у нього залишились самі лапки. Він не міг висловити жодної власної ідеї, весь час тільки когось цитував – так він зовсім розучився думати й дійшов до крапки.
Бережіть розділові знаки! (О. Каневський)
Іменник
Назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав Омелян Партицький. Правопис 1926 року іменник називав речівником.
Випередити іменник у кількості слів неспроможна жодна частина мови. В 11-томному „Словнику української мови” нараховується близько 135 тис. слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками дієслів удвічі менше.
Терміни „чоловічий”, „жіночий”, „середній” рід дісталися нам у спадок ще з часів V ст.. до н. е. Філософ Протагор запропонував поділити всі імена на 3 роди : чоловічий, жіночий та речовий. Пізніше Аристотель запропонувати замінити останній термін – „середній рід”.
Граматична дисциплінованість виявляється й у відмінках. Іменник має 7 відмінків. Учені нараховують різну кількість відмінків у сучасних мовах світу. Учений Колесов вважає,що їх близько 30. А датський лінгвіст визначив,що теоретично у мові могло б бути 216 різних відмінків.
Походження назв деяких
числівників
Числівник – чи не найменша за кількістю слів частина мови, яка нараховує їх усього кілька десятків.
За своїм походженням числівники тісно пов`язані з іменниками і прикметниками. Однак у процесі історичного розвитку мови вони втратили граматичні ознаки, властиві іменникам і прикметникам, перетворились на абстрактні найменування числових понять.
У середині ХVІІІ століття Михайло Ломоносов у своїй граматиці вперше назвав числівники особливою частиною мови. Такими вони є і до нашого часу. За частотою вживання серед інших частин мови посідають восьме місце.
Базою для творення числівників є дуже давні за своїм походженням прості числівники першого десятка.
Цікавою є історія виникнення назв деяких чисел. Учені, наприклад, вважають, що числівник «п'ять» походить від іменника «п'ясть» (рука), тобто трактується як «п'ять пальців п'ясті».
Чи не найбільшою популярністю користується у людей число сім: сім днів тижня, сім чудес світу, у казках —сім господинь, семеро козенят, сім сестер. У чому ж причина? Виявляється, що число сім відповідає обсягу короткотривалої пам'яті людини, тобто це та кількість предметів, ознак, яку ми спроможні запам'ятати відразу і на більш-менш тривалий час.
У Вавилоні довершеним вважалось число дванадцять,а наступне — тринадцять — вважалося нещасливим, «чортова дюжина», тобто таке, що нічого доброго не віщує. У 1930 році в Англії декілька тисяч жителів Лондона підписали петицію, у якій висловили прохання до уряду зняти з будинків тринадцяті номери.
Числівник сорок спочатку був іменником, який мав значення «мішок». Це й справді був мішок, у який поміщалося рівно 40 шкірок соболів чи білок, бо саме стільки їх ішло на пошиття однієї шуби. Зшитий і запечатаний сорок із зазначеною кількістю шкірок за часів Київської Русі служив грошовою одиницею.
А ось історія виникнення числа мільйон. Коли венеційський купець XII століття Марко Поло повернувся додому після 24-річних мандрів, він багато розповідав про ті місця, де побував. Згадуючи про Китай, купець намагався описати багатства, якими володів монгольський хан Хадилай. Із цією метою він до слова «мілле», що означало «тисяча», додав суфікс збільшення -он-е. І вийшло «мілліоне», тобто «величезна тисяча», а через деякий час це слово стало позначати «тисячу тисяч».
Всі складені числівники утворились із давніших складних. Наприклад, числівники від одинадцяти додев'ятнадцяти включно утворились від трьох окремих слів: числівника, що означає кількість одиниць, прийменника на і числівника десять.
Перші цифри з'явились приблизно тоді ж, коли і перші букви. Слов'яни довгий час числа на письмі позначали буквами кириличного алфавіту.
Римляни запозичили цифри у своїх попередників — етрусків. Від римлян цифри перейшли до інших народів Європи і використовувались ними, аж поки на зміну їм не прийшли арабські цифри. Але римські цифри не зникли зовсім. І тепер часто ставлять їх на циферблатах годинників, позначають століття, порядкові номери фестивалів, спортивних ігор.
Цікаве про прийменник
Прийменників у нашій мові не так вже й багато – близько 200 слів. Проте свою невелику кількість прийменники компенсують частотою вживання, адже за нею прийменник посідає четверте місце (після іменника, дієслова і займенника). Дев`ять прийменників (в(у), на, з, до, по, за, біля, із, про) входять до тридцятки найчастотніших слів, причому два з них стоять у списку на лідируючих позиціях: в(у) – на першому місці та прийменник на посідає четверте місце за частотою вживання.
Дещо про частини мови
.jpg){kind=link}
Назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав Омелян Партицький. Правопис 1926 року іменник називав речівником.
Випередити іменник у кількості слів не в змозі жодна частина мови. В 11-томному „Словнику української мови” нараховується близько 135 тис. слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками дієслів удвічі менше.
Терміни „чоловічий”, „жіночий”, „середній” рід дісталися нам у спадок ще з часів V ст.. до н. е. Філософ Протагор запропонував поділити всі імена на 3 роди : чоловічий, жіночий та речовий. Пізніше Аристотель запропонувати замінити останній термін – „середній рід”.
Граматична дисциплінованість виявляється й у відмінках. Іменник має 7 відмінків. Учені нараховують різну кількість відмінків у сучасних мовах світу. Учений Колесов вважає,що їх близько 30. А датський лінгвіст визначив,що теоретично у мові могло б бути 216 різних відмінків.
Числівник – чи не найменша за кількістю слів частина мови, яка нараховує їх усього кілька десятків.
За своїм походженням числівники тісно пов`язані з іменниками і прикметниками. Однак у процесі історичного розвитку мови вони втратили граматичні ознаки, властиві іменникам і прикметникам, перетворилися на абстрактні найменування числових понять.
У середині ХVІІІ століття Михайло Ломоносов у своїй граматиці вперше назвав числівники особливою частиною мови. Такими вони є і до нашого часу. За частотою вживання серед інших частин мови посідають восьме місце.
Базою для творення числівників є дуже давні за своїм походженням прості числівники першого десятка.
Цікавою є історія виникнення назв деяких чисел. Учені, наприклад, вважають, що числівник «п'ять» походить від іменника «п'ясть» (рука), тобто трактується як «п'ять пальців п'ясті».
Чи не найбільшою популярністю користується у людей число сім: сім днів тижня, сім чудес світу, у казках — сім господинь, семеро козенят, сім сестер. У чому ж причина? Виявляється, що число сім відповідає обсягу короткотривалої пам'яті людини, тобто це та кількість предметів, ознак, яку ми спроможні запам'ятати відразу і на більш-менш тривалий час.
У Вавилоні довершеним вважалося число дванадцять,а наступне — тринадцять — вважалося нещасливим, «чортова дюжина», тобто таке, що нічого доброго не віщує. У 1930 році в Англії декілька тисяч жителів Лондона підписали петицію, у якій висловили прохання до уряду зняти з будинків тринадцяті номери.
Числівник сорок спочатку був іменником, який мав значення «мішок». Це й справді був мішок, у який поміщалося рівно 40 шкірок соболів чи білок, бо саме стільки їх ішло на пошиття однієї шуби. Зшитий і запечатаний сорок із зазначеною кількістю шкірок за часів Київської Русі служив грошовою одиницею.
А ось історія виникнення числа мільйон. Коли венеційський купець XII ст. Марко Поло повернувся додому після 24-річних мандрів, він багато розповідав про ті місця, де побував. Згадуючи про Китай, купець намагався описати багатства, якими володів монгольський хан Хадилай. Із цією метою він до слова «мілле», що означало «тисяча», додав суфікс збільшення -он-е. І вийшло «мілліоне», тобто «величезна тисяча», а через деякий час це слово стало позначати «тисячу тисяч».
Всі складені числівники утворились із давніших складних. Наприклад, числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти включно утворилися від трьох окремих слів: числівника, що означає кількість одиниць, прийменника на і числівника десять.
Перші цифри з'явилися приблизно тоді ж, коли і перші букви. Слов'яни довгий час числа на письмі позначали буквами кириличного алфавіту.
Римляни запозичили цифри у своїх попередників — етрусків. Від римлян цифри перейшли до інших народів Європи і використовувалися ними, аж поки на зміну їм не прийшли арабські цифри. Але римські цифри не зникли зовсім. І тепер часто ставлять їх на циферблатах годинників, позначають століття, порядкові номери фестивалів, спортивних ігор.
Прийменників у нашій мові не так уже й багато – близько 200 слів. Проте свою невелику кількість прийменники компенсують частотою вживання, адже за нею прийменник посідає четверте місце (після іменника, дієслова і займенника). Дев`ять прийменників (в(у), на, з, до, по, за, біля, із, про) входять до тридцятки найчастотніших слів, причому два з них стоять у списку на лідируючих позиціях: в(у) – на першому місці та прийменник на посідає четверте місце за частотою вживання.
Мовні цікавинки.
1. У середньому за своє життя людина вживає нецензурні слова 230 тисяч разів.
2. У Московському царстві в часи царювання Михайла Романова по базарах і майданах ходили переодягнені чиновники, які хапали людей, що вживали нецензурну лексику, і на пострах іншим прилюдно сікли різками.
3. Турецький мандрівник Ельвія Челеві, що відвідав Україну 1657 року, визнавав величезне багатство української мови, але лайливих слів нарахував у ній аж… чотири. Це такі слова, як чорт, дідько, свиня і собака.
4. У часи середньовіччя одного фінського студента було спалено на вогнищі як чаклуна на тій підставі, що він дуже швидко вивчав іноземні мови, що було, на думку його суддів, неможливим без допомоги нечистої сили.
5. Останні дослідження вчених свідчать про те, що приказки на кшталт «німий як риба», «мовчить як риба» тощо не мають підґрунтя, бо риби розмовляють, як і тисячі інших видів тварин. Занурені у воду пристрої фіксують розмови мешканців підводного царства, що їх вони ведуть за допомогою ультразвукових сигналів, які наше вухо не сприймає.
6. У племені таджу, що живе в одній із гірських долин Індії, у домах царює дивовижна тиша і спокій. Справа в тому, що чоловіки й жінки таджу говорять різними діалектами, які так і називаються «чоловічий» і «жіночий». Дуже часто люди, які перебувають у шлюбі, особливо чоловіки, погано знаючи мову своєї дружини, вважають за краще або просто мовчати, або, у крайньому випадку, вдаватися до універсальної мови міміки і жестів.
Чому так говорять
Бути на сьомому небі
Цей вислів означає найвищу ступінь блаженства та щастя.
А з’явився він завдяки ідеї грецького вченого Аристотеля про те, що світ складається з семи нерухомих сфер, на яких знаходяться всі зорі на планеті. Ось ьомомсаме сьома сфера, на думку Аристотеля, й була місцем, де живуть боги, які проводять свій час у безтурботних радощах та веселощах.
Давати добро
Часто доводиться чути вислови давати добро, одержати добро, що означають «дати або одержати дозвіл щось робити». До речі, слово «добро» зовсім не пов’язане із словом «добрий».
Добро – це стара назва букви Д. Спочатку слово «добро» помандрувало до моряків. Так називали жовтий прапор у флотській сигналізації. Його підняття означало: «Так, згоден, дозволяю» (тобто даю добро). А вже з палуби вислів «давати добро» як сигнал пішов і на берег у значенні «дозволяти».
Про вовка промовка
По-українськи кажуть: «Про вовка промовка, а вовк у хату», по-російськи: «Про серого речь, а серый навстреч», французи кажуть: «Хто назве вовка, той побачить його хвіст». Погана слава, як бачимо, далеко біжить. Слово «вовк» – дуже давнє, вчені вважають, що воно утворене або від улкос, де корінь улк має значення «рвати», або від уелк – «тягти», «волочити». Виходить, назва вовка первісно означала «той, що роздирає» або «той, що грабує», «грабіжник». Одвічний ворог людини, хижак, розбійник,– він і назви в різних мовах діставав за своїм характером.
Історія фразеологізму перейти Рубікон пов’язана з іменем Юлія Цезаря. У середині І століття до нашої ери Цезар вів завойовницькі війни у Галлії. Природним кордоном, що відділяв галльську територію від римської, була ріка Рубікон, яка впадала в Адріатичне море. Коли римський сенат, наляканий швидким зростанням популярності Цезаря в Римі, відмовив йому в продовженні повноважень головнокомандуючого, той перейшов зі своєю армією річку Рубікон. Цією дією він розпочав громадянську війну, з якої вийшов переможцем. З того часу вислів «перейти Рубікон» означає «зробити безповоротний крок».
Календар
Календар – це система літочислення.
Походить ця назва від латинського слова calendarium, що означає – боргова книжка. Річ у тім, що в Давньому Римі боржники виплачували своїм кредиторам відсотки першого дня кожного місяця. Дні ці звалися календи. Звідси й пішла ця назва. У ті ж часи виник і вислів «відкласти щось до грецької календи». Оскільки календ у греків ніколи не було, вислів цей означає «ніколи цього не робити». Подібне значення має вислів, що використовується в нашій мові, – «після дощичка в четвер».
Корабель
Слово корабель у нашій мові відоме з досить віддалених часів. Це пряме усне запозичення з грецької мови, без посередництва цілої низки мов і народів, як ми здебільшого спостерігаємо. Чи є в нас докази того, що це запозичення відбулося саме усним шляхом? Є, ось хоча б такий. Слово карабос у греків означало «морський рак», «краб». Вони цим словом, ужитим у переносному, образному значенні, назвали певний вид своїх суден. Виходить, що це була неофіційна, а вільна, невимушена, розмовна назва. Такі слова, як правило, переходять з мови в мову усним шляхом, через безпосереднє спілкування людей. Не лише ми запозичили у греків це слово. Воно було і в римлян (карабус), потім в італійців (каравелла), в іспанців та ін. У давньоруській мові воно мало форму корабль, а у багатьох слов’н )болгар, чехів, словаків, поляків, сербів та ін.) форму кораб.
Чай
Сьогодні ми вважаємо чай – і рослину, і продукт – своїми добрими знайомими… Назва цього напою неоднакова в різних європейських мовах. Вона залежить від того, яким шляхом ввозили чай у кожну з цих країн. В Європу його привозили морським ляхом із Південного Китаю в дерев’яних трюмах парусних кораблів. За дорогу, а вона, як відомо, була довгою, чай «доходив», «дозрівав» у зігрітих сонцем і майже герметично закритих трюмах. Там, звідки його везли, – у Південному Китаї – чай звуть те. З цією назвою його й привезли в Європу: тому англійці називають чай tea (ті), німці – der Tee (тее). У Росію чай возили караванним шляхом через Азію, але вже не з Південного, а з Північного Китаю, де місцеве населення називало цей напій ча, а саме листя – чае. Тому в українській, російській та білоруській мовах цей напій зветься чай.
На запитання, яка мова найпоширеніша у світі, багато хто з упевненістю скаже: «Англійська». Аж ні! Виявляється, що лідером серед мов є китайська, якою говорить чи не кожен шостий мешканець Землі. Загальна кількість носіїв цієї мови – понад 1 мільярд осіб! Англійська ж займає другу позицію. Вона є рідною для 514 мільйонів людей. На третьому місці – мова гінді, якою спілкується 496 мільйонів осіб. Після трійки лідерів ідуть іспанська (425 мільйонів), російська (275 мільйонів) мови.
На Африканському континенті більше 1000 різних мов. А в мові береберів у Північній Африці навіть немає писемної форми.
Жителі Папуа Нової Гвінеї розмовляють майже 700 мовами (це становить приблизно15% усіх мов світу).
В алфавіті кхмерів 72 букви, в алфавіті туземців острова Бугенвіль – лише 11.
У китайському письмі 40 000 символів, а у гавайському алфавіті лише 12 букв.
Найбільш містким на Землі словом вважається іспанське мамихлапинатана, що означає: «Дивитися один на одного з надією, що хто-небудь погодиться зробити те, що бажають обидві сторони, але не хочуть робити».
У американського письменника Ернеста Вінсента Райта є роман «Гедсбі», який складається з більше ніж 50 000 слів. При цьому в творі немає жодної букви е.
У племені таджу, що живе в одній із гірських долин Індії, у домах царює дивовижна тиша і спокій. Справа в тому, що чоловіки й жінки таджу говорять різними діалектами, які так і називаються «чоловічий» і «жіночий». Дуже часто люди, які перебувають у шлюбі, особливо чоловіки, погано знаючи мову своєї дружини, вважають за краще або просто мовчати, або, у крайньому випадку, вдаватися до універсальної мови міміки і жестів.
Останні дослідження вчених свідчать про те, що приказки на кшталт «німий як риба», «мовчить як риба» тощо не мають підґрунтя, бо риби розмовляють, як і тисячі інших видів тварин. Занурені у воду пристрої фіксують розмови мешканців підводного царства, що їх вони ведуть за допомогою ультразвукових сигналів, які наше вухо не сприймає.
У часи середньовіччя одного фінського студента було спалено на вогнищі як чаклуна на тій підставі, що він дуже швидко вивчав іноземні мови, що було, на думку його суддів, неможливим без допомоги нечистої сили.
В ООН офіційними є шість мов: англійська, французька, арабська, китайська, іспанська, російська.
Запис слова метро по-японськи складається із трьох ієрогліфів, що означають «низ», «грунт», «залізо».
У середньому за своє життя людина вживає нецензурні слова 230 тисяч разів.
У Московському царстві в часи царювання Михайла Романова по базарах і майданах ходили переодягнені чиновники, які хапали людей, що вживали нецензурну лексику, і на пострах іншим прилюдно сікли різками.
Турецький мандрівник Ельвія Челеві, що відвідав Україну 1657 року, визнавав величезне багатство української мови, але лайливих слів нарахував у ній аж… чотири. Це такі слова, як чорт, дідько, свиня і собака.
З УСЬОГО СВІТУ
Нещодавно німецький журнал «Шпігель» оприлюднив результати незвичайного дослідження. У процесі експерименту було підготовлено два варіанти повідомлення на одну й ту саму тему — правдиве й брехливе, які надрукували в газеті, передали по телебаченню й радіо. Після цього було проведено опитування, яке виявило, що правду від брехні відрізнили 73% радіослухачів, 63% читачів і менше 50% телеглядачів. Висновок? Телеекран — найкращий засіб маніпуляцій громадською свідомістю.
***
Нью-йоркська телефонна компанія привела цікаве дослідження, з'ясовуючи, яке саме слово вимовляють люди найчастіше. Із цією метою було прослухано 500 телефонних розмов, що дало змогу визначити найуживаніше слово — ним виявилося слово «я», яке прозвучало 3990 разів.
* * *
Лінгвісти констатують, що міська мова — незалежно від того, яка саме — усе більше стандартизується, зодноманітнюється, тяжіє до кліше, натомість мовлення жителів села значно розкутіше, вільніше, менше обтяжене штампами.
***
Представники різних народів використовують жестикуляцію неоднаковою мірою. До прикладу, мексиканець протягом однієї години розмови використовує жести 180 разів, француз — 120, італієць — 80, а фін — усього лишень один раз.
***
Рукостискання як вітальний жест використовується в багатьох країнах, але, як правило, в кожній з-посеред них має свої нюанси. У Японії й Китаї воно узвичаєне тільки серед рівних за соціальним статусом. Усіх, хто стоїть на вищому соціальному щаблі, вітають ввічливим поклоном. У країнах, де все ще підкреслюють пошанівок до жінки, чоловік першим руку їй не подає, чекає, коли вона сама зволить це зробити. В арабських країнах практикують рукостискання на будь-який смак — від короткого до тривалої процедури, коли міцно стиснуті долоні двох людей багато разів струшуються рухами вгору-вниз. Жінки ж лише торкаються одна одної прямими долонями. Європейці, як правило, не вітаються поцілунками, хіба що близькі друзі або родичі після тривалої розлуки. А жителі півдня Європи, Південної Америки й особливо країн Сходу цілуються під час зустрічі багато й охоче. Лише після поцілунку приступають до рукостискання. А от поцілунки рук, навіть між особами протилежної статі, вважаються непристойними. Так само обурливо сприйматимуть араби американську звичку сидіти, схрестивши ноги цифрою чотири, бо на Близькому Сході вважається образою показувати іншому підошви свого взуття.
* * *
У кожній країні є свої традиції спілкування між гостями й господарями. Якщо у вас гостює іспанець і він після обіду затис двома пальцями мочку свого уха, це означає, що він у захваті від кулінарних досягнень господині. Так само виражатиме своє захоплення хазяйкою-майстринею і кожен іспаномовний латиноамериканець, а от бразилієць може своє вдоволення смачною стравою засвідчити дотягуванням до мочки вуха через голову. Цікавими є й інші особливості національного спілкування. Скажімо, в Таджикистані, коли вас запросили в гості, обов'язково запропонують помити руки. Після цього варто скористатися рушником. Ні в якому разі не можна струшувати воду з рук — це вважається жестом неповаги до господаря дому. Аби поговорити з господинею, треба спочатку звернутися до її чоловіка чи дорослого родича.
Японці під час розмови на будь-яку тему зберігають на обличчі застиглу усмішку, яка традиційно слугує тут знаком пильної уваги, й усіляко уникають дивитися у вічі співрозмовникові — це вважається просто неввічливим. У результаті американці та європейці, що звикли вести бесіду в значно відкритішій манері, незрідка схильні звинувачувати японців у підступності й нещирості. Якщо у відповідь на гостинність японця європеєць захоче показати, зробивши певний жест біля горла, що вже досить-таки наївся, — це справить на гостинного хазяїна гнітюче враження, бо такий жест у Японії означає звільнення й страту. Широко усміхатися, демонструючи зуби, на Сході вважається непристойним. У японців під час розмови прийнято відвести погляд від співрозмовника, аби він не подумав, що його розглядають. В арабів також не прийнято дивитися у вічі співрозмовнику. Це більшість необізнаних зі звичаями Сходу європейців вважає виявом нещирості й намаганням обдурити.
Один і той самий жест у різних народів може наповнюватися зовсім різним значенням. Завдяки численним американським фільмам усі знають класичний схвальний жест американців — кільце, утворене великим і вказівним пальцями: мовляв, усе о'кей. Француза дуже засмутив би такий «бублик». Він зрозумів би його як знак, що нічого не вийшло у важливій справі — випав нуль. У Японії цей знак символізує гроші Й використовується під час купівлі-продажу або в інших розрахунках, його часто адресують касирам, виражаючи прохання розрахуватися монетками. В Іспанії, Греції та Південній Америці краще всіляко уникати цього жесту, бо він має непристойний характер із сексуально-образливим відтінком. Цю ж конфігурацію пальців у Саудівській Аравії сприймають як натяк на «лихе око», у Єгипті — як знак погрози, у Бразилії вона свідчить про скрайнє роздратування й лють. Образливу для нас дулю ті ж бразилійці (як і португальці) тлумачать як побажання щастя чи відлякування злих духів. А ось німці звертаються так до жінок легкої поведінки. А, наприклад, великий палець, піднятий угору при стиснутому кулаці, у багатьох країнах означає, що все гаразд, тоді як у Туреччині цей жест уважається малопристойним — через нього можна зазнати покарання без якихось попередніх пояснень. Розкрита долоня в більшості Країн світу — знак дружнього привітання, але тільки не в Греції — там це знак зухвалої погрози. Жести пальцями в різних народів не позбавлені ризику. Образливою лайкою вважається конструкція з висунутих уперед вказівного та мізинця. У Південній Америці та Італії показати комусь таку комбінацію — образити на все життя. Для іспанця образою є помахування зібраними в пучку пальцями однієї руки. А в інших країнах Європи такий жест означає всього-навсього «зачекай». В Індії танцівниця жестами розповість, про що танець. Покручування пальцем коло скроні в Латинській Америці означає «я думаю». В інших країнах цей самий жест означає «божевільний».
Японці під час розмови на будь-яку тему зберігають на обличчі застиглу усмішку, яка традиційно слугує тут знаком пильної уваги, й усіляко уникають дивитися у вічі співрозмовникові — це вважається просто неввічливим. У результаті американці та європейці, що звикли вести бесіду в значно відкритішій манері, незрідка схильні звинувачувати японців у підступності й нещирості. Якщо у відповідь на гостинність японця європеєць захоче показати, зробивши певний жест біля горла, що вже досить-таки наївся, — це справить на гостинного хазяїна гнітюче враження, бо такий жест у Японії означає звільнення й страту. Широко усміхатися, демонструючи зуби, на Сході вважається непристойним. У японців під час розмови прийнято відвести погляд від співрозмовника, аби він не подумав, що його розглядають. В арабів також не прийнято дивитися у вічі співрозмовнику. Це більшість необізнаних зі звичаями Сходу європейців вважає виявом нещирості й намаганням обдурити.
Один і той самий жест у різних народів може наповнюватися зовсім різним значенням. Завдяки численним американським фільмам усі знають класичний схвальний жест американців — кільце, утворене великим і вказівним пальцями: мовляв, усе о'кей. Француза дуже засмутив би такий «бублик». Він зрозумів би його як знак, що нічого не вийшло у важливій справі — випав нуль. У Японії цей знак символізує гроші Й використовується під час купівлі-продажу або в інших розрахунках, його часто адресують касирам, виражаючи прохання розрахуватися монетками. В Іспанії, Греції та Південній Америці краще всіляко уникати цього жесту, бо він має непристойний характер із сексуально-образливим відтінком. Цю ж конфігурацію пальців у Саудівській Аравії сприймають як натяк на «лихе око», у Єгипті — як знак погрози, у Бразилії вона свідчить про скрайнє роздратування й лють. Образливу для нас дулю ті ж бразилійці (як і португальці) тлумачать як побажання щастя чи відлякування злих духів. А ось німці звертаються так до жінок легкої поведінки. А, наприклад, великий палець, піднятий угору при стиснутому кулаці, у багатьох країнах означає, що все гаразд, тоді як у Туреччині цей жест уважається малопристойним — через нього можна зазнати покарання без якихось попередніх пояснень. Розкрита долоня в більшості Країн світу — знак дружнього привітання, але тільки не в Греції — там це знак зухвалої погрози. Жести пальцями в різних народів не позбавлені ризику. Образливою лайкою вважається конструкція з висунутих уперед вказівного та мізинця. У Південній Америці та Італії показати комусь таку комбінацію — образити на все життя. Для іспанця образою є помахування зібраними в пучку пальцями однієї руки. А в інших країнах Європи такий жест означає всього-навсього «зачекай». В Індії танцівниця жестами розповість, про що танець. Покручування пальцем коло скроні в Латинській Америці означає «я думаю». В інших країнах цей самий жест означає «божевільний».
***
Друкарський шрифт курсив було розроблено за почерком видатного італійського поета Франческо Петрарки.
Мови різних народів відрізняються між собою не тільки своїми власне мовними особливостями, але й деякими позамовними рисами, як, наприклад, відстань, що встановлюється між співрозмовниками в процесі спілкування. Так, зокрема, найбільша дистанція між співрозмовниками у спілкуванні встановлюється у фінів та естонців, найменша — в іспанців та італійців. У японців така відстань теж доволі значна; приїхавши, скажімо, до нашої країни, вони дуже дивуються малій відстані, яку займають співрозмовники один щодо одного.
* * *
Певне, найбільшим словником світу за всю історію людства є стотомний словник арабського мовознавця аль-Фірузабаді (1329-1414), який одержав назву «Камус», тобто «Океан». Справді, такого охоплення мови не знала світова лексикографічна традиція ні до, ні після аль-Фірузабаді. Популярність цього словника і його авторитет були такими великими, що звідтоді всі свої словники арабські мовознавці почали називати саме так — «Океанами». Великий обсяг для арабського словникарства і раніше був звичним і звичайним, наприклад: уже на початку другого тисячоліття після Р. X. словники в арабів сягали двадцяти томів.
Така масштабність пояснюється ступенем охоплення мовного матеріалу: так, до прикладу, у згаданому словникові аль-Фірузабаді до слів «лев» і «меч» дібрано по 500 синонімів, до слова «верблюд» — тисячу, навіть таке слово, як «біда», має 400 синонімів в арабській мові.
Така масштабність пояснюється ступенем охоплення мовного матеріалу: так, до прикладу, у згаданому словникові аль-Фірузабаді до слів «лев» і «меч» дібрано по 500 синонімів, до слова «верблюд» — тисячу, навіть таке слово, як «біда», має 400 синонімів в арабській мові.
* * *
Багатозначність у мовах світу є дуже поширеним явищем. Так, зокрема, в англійській мові тисяча найуживаніших слів має 25 тисяч значень.
* * *
2004 року в Китаї опублікована підручник рідної мови для учнів дев'ятих класів, один із розділів якого — «Любив як пісням — присвячено «природі романтичного кохання». До нього війшли уривок із «Трьох листів» видатного українського педагога Василя Сухомлинського, а також любовна поезія і проза. «Ми хочемо, щоби школярі зрозуміли, що кохання — прекрасне, — каже відповідальний редактор підручника Фань Шоуган. — Але до кохання треба себе підготувати».
* * *
У найближчі півстоліття англійська мова опуститься в рейтингу найпоширеніших мов світу з другого місця на четверте, стверджує лінгвіст Девід Гредол. До 2050 року, згідно з обрахунками вченого, китайська мова залишиться найпоширенішою мовою світу. Друге місце займуть і гінді й урду — вони будуть головними для 73,7 мільйонів осіб. Услід ітимуть арабська (72,2 мільйона) і тільки потім англійська з 65 мільйонами англомовних людей. Нині англійською мовою розмовляє понад 500 мільйонів осіб, китайською — 1 мільярд 200 мільйонів.
* * *
На тлі мегамов світу майже непомітними видаються мови-карлики, і якими спілкуються не більше тисячі осіб, як, наприклад, лівська мова, 200 носіїв якої живуть у Латвії.
* * *
Представники Французької академії наук А. Мейє та М. Коен описали 2796 мов нашої планети (1924 рік), а радянський мовознавець М. Марр кількість світових мов визначав числом 5 тисяч (1934 рік).
* * *
У Європі майже півмільярда жителів, які спілкуються 120 мовами.
* * *
У деяких мовах середній рід називається інакше, ніж у мові українській: нейтральний (латинська, французька), ніякий (польська), ні той ні сей (грецька) тощо. А в багатьох мовах він відсутній узагалі (литовська, французька й інші).
* * *
Французька мова була офіційною в Англії упродовж неповних 600 років.
* * *
За уточненими даними, нині на нашій планеті існує 6703 живі мови, серед яких в Азії — 2165 мов (32 %), в Африці — 2011 (30 %), в Океанії — 1302 (19%), в Америці - 1000 (15 %), у Європі - 225 (3 %). Хоча багато хто з мовознавців світу ставить під сумнів таку кількість мов на планеті. Наприклад, професор Київського університету Костянтин Тищенко називає цифру в 2500 мов, уважаючи, що автори попередніх висновків у деяких випадках беруть до уваги не мови, а діалекти. Головним доказом своєї слушності український мовознавець уважає кількість мов світу, якими перекладено Біблію. За даними вченого, Святе Письмо перекладено на сьогодні 1017 мовами.
* **
У Японії ввічливість — понад усе. Наприклад, слово «арігато» іноземці сприймають як «дякую», у дійсності ж воно означає інше: «Ви ставите мене у складне становище», слово «сумімасен» — «Тепер мені ввік із вами не розрахуватися». За підрахунками мовознавців, ці слова в японській мові використовуються найчастіше. У розмовах люди намагаються уникати всіляко слів «ні», «не можу», «не знаю», ніби це страшна лайка; відмову японці звикли висловлювати не прямо, а за допомогою алюзій; наприклад, коли японець хоче відмовитися від чаю, він каже: «Мені вже й так прекрасно».
* * *
Безперечним рекордсменом з-посеред усіх відомих поліглотів світу від давнини до сучасності слід визнати німця Людвіга Густава Шютца, який помер перед Другою світовою війною. Загалом він знав 270 мов світу.
* * *
Найфундаментальнішу мовну підготовку одержують шведські школярі: навчаючись у школі 12 років, вони, окрім шведської, 8 років освоюють англійську, 6 років — німецьку, 5 років — французьку, а також одержують загальне уявлення про данську й норвезьку мови.
* * *
З якого віку краще вивчати нову мову? Фахівці доходять висновку, що з будь-якого. Але виробити правильну вимову краще можна буде тоді, коли починати вивчення мови якнайраніше.
* * *
Першим визначним поліглотом, про якого збереглися переконливі відомості, був понтійський цар Мітридат VI Євпатор (132-63 рр. до Р. X). Він знав 22 мови всіх тих народів, що стало мешкали на землях, які входили до його держави, розташованої в Малій Азії.
* * *
Визначним знавцем іноземних мов був відомий український фізик і механік Іван Пулюй. Свої наукові праці (понад 50) він писав українською, англійською та німецькою мовами, а знання давніх мов допомогло йому взяти участь у проекті перекладу українською мовою Біблії (спільно з П. Кулішем) та перекласти українською мовою молитовник. Загалом цей видатний учений знав 13 мов, якими вельми вправно послуговувавсь у своїй діяльності.
***
Кожен народ ті звуки, що їх видають тварини, чує по-різному. Наприклад, крик качки українці чують як «кря-кря», англійці — як «квак-квак», французи — як «кан-кан», данійці — як «рап-рап». А собаче дзявкотіння англійці сприймають як «бау-вау», французи — як «ау-ау», німці — як «вау-вау», шведи — «вув-вув», японці — «ван-ван», а українці — як «гав-гав».
* * *
Король українських полів — жайвір — має у своєму репертуарі близько двох тисяч наспівів і впродовж секунди видає 130 звуків.
***
Крокодили — єдині хижаки на землі, які не мають язика.
***
Кішки мають в своєму "лексиконі" майже 100 різноманітних звуків.
***
За спостереженням славетного австрійського психоаналітика Зигмунда Фройда, коли людина припускається обмовки, вона мимоволі видає себе, свої справжні думки та наміри. Такої характеристичної обмовки припустився одного разу відомий російський поет радянського часу, секретар Спілки письменників Радянського Союзу Олексій Сурков, коли виступав на Другому всесоюзному з'їзді письменників. Він сказав: «Ми, радянські письменники, працюємо заради мільйонів карбованців... тобто заради мільйонів людей!»
Найдовшим словом в українській мові, що містить тридцять літер, є "дихлордифенілтрихлорметилметан" — назва одного з пестицидів.
***
Згідно з "Коротким словником синонімів української мови", у якому розроблено 4279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів має слово "бити" — 45.
***
Найдовша абревіатура в українській мові — це, мабуть, ЦНДІТЕДМП
— Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Абревіатура містить дев'ять літер.
***
Паліндром (перевертень) у перекладі з грецької — той, що вертається, тобто слово, словосполучення чи фраза, які можна читати й зліва направо, й справа наліво, причому звучання й значення залишаються однаковими. П'яти- і шестибуквенних перевертнів досить багато, а ось семибуквенних поки відомо усього два: "ротатор" і "тартрат" (сіль винної кислоти). Якщо йдеться про фрази паліндроми, то до найдовших належить "Я несу гусеня". Інколи укладачі композицій не враховують букви "й", "ь" або здвоєнні приголосні вважають за одну літеру. Ці дрібні порушення дзеркальності допустимі, оскільки укладання композицій — справа непроста. У цьому випадку найдовшою фразою-перевертнем є "Аргентина манить негра".
***
1880 року в Одесі вийшла унікальна наукова розвідка польського і російського філолога Михайла Красуського "Древность малороссийского языка", де українська мова розглядається як праматір народів Індії та Європи. Колосальні знання багатьох мов привели вченого до висновку, що українська мова старша за грецьку, латинську, старослов'янську мови. Аргументацію неординарної думки вчений розпочинає з доказів походження чисел, якими користуються арійські народи, матеріалом української мови. Число один (1), на думку автора книжки, походить від українського одвін, яке з часом перетворилося на один. Таким чином утворено назви чисел в італійській, грецькій, німецькій мовах, у санскриті і т.д. Автор порівняв і звуки у індоєвропейських мовах. Наприклад, наші слова "багато", "був", "вітання", а в санскриті — "багута", "бгу", "віта". Один із висновків вченого такий: "... все, що я виклав, здається, не припускає сумніву в тому, що, як малоросійська, так і російська мови розвивалися самостійно". Отож, донедавна твердження учених про мову старослов'янську як основу мови українців, білорусів та росіян можна піддати сумніву.
Найдовша абревіатура в українській мові — це, мабуть, ЦНДІТЕДМП
— Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Абревіатура містить дев'ять літер.
***
Паліндром (перевертень) у перекладі з грецької — той, що вертається, тобто слово, словосполучення чи фраза, які можна читати й зліва направо, й справа наліво, причому звучання й значення залишаються однаковими. П'яти- і шестибуквенних перевертнів досить багато, а ось семибуквенних поки відомо усього два: "ротатор" і "тартрат" (сіль винної кислоти). Якщо йдеться про фрази паліндроми, то до найдовших належить "Я несу гусеня". Інколи укладачі композицій не враховують букви "й", "ь" або здвоєнні приголосні вважають за одну літеру. Ці дрібні порушення дзеркальності допустимі, оскільки укладання композицій — справа непроста. У цьому випадку найдовшою фразою-перевертнем є "Аргентина манить негра".
***
1880 року в Одесі вийшла унікальна наукова розвідка польського і російського філолога Михайла Красуського "Древность малороссийского языка", де українська мова розглядається як праматір народів Індії та Європи. Колосальні знання багатьох мов привели вченого до висновку, що українська мова старша за грецьку, латинську, старослов'янську мови. Аргументацію неординарної думки вчений розпочинає з доказів походження чисел, якими користуються арійські народи, матеріалом української мови. Число один (1), на думку автора книжки, походить від українського одвін, яке з часом перетворилося на один. Таким чином утворено назви чисел в італійській, грецькій, німецькій мовах, у санскриті і т.д. Автор порівняв і звуки у індоєвропейських мовах. Наприклад, наші слова "багато", "був", "вітання", а в санскриті — "багута", "бгу", "віта". Один із висновків вченого такий: "... все, що я виклав, здається, не припускає сумніву в тому, що, як малоросійська, так і російська мови розвивалися самостійно". Отож, донедавна твердження учених про мову старослов'янську як основу мови українців, білорусів та росіян можна піддати сумніву.
15 цікавих фактів про українську мову
1. Українська входить до трійки найкрасивіших мов у світі. На мовному конкурсі в Італії її визнали другою за мелодійністю мовою світу (після італійської). На мовному конкурсі, який пройшов у Парижі у 1934 році, українську мову визнано третьою найбільш красивою мовою в світі (після французької та перської) за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія й будова речення.
2. Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком, а вперше українська мова була прирівняна до рівня літературної мови в кінці XVIII століття після виходу у 1798 році першого видання “Енеїди”, автором якої є Іван Котляревський. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови.
3. Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі, і за кількістю носіїв займає 26-те місце в світі.
4. Український алфавіт являє собою один з варіантів кирилиці, число букв в ньому дорівнює 33. Порівняно з російською мовою, в українському немає великої кількості церковнослов’янських слів. З точки зору лексики найближчими до української є білоруська (84%) і польська (70%) мови.
5. Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927 р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974 рр.
6. Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі, й про яких збереглися документальні свідчення, є інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна; жили вони, очевидно, в кінці XVI – на початку XVIII ст. і залишили акровірші, де вписано їхні імена.
7. Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?»
8. Найбільшу кількість разів перекладений літературний твір – «Заповіт» Т.Г.Шевченка: 147 мовами народів світу.
9. Найбільша кількість псевдонімів була у поета Олексндра Кониського – 141, у І.Франка – 99, письменник Осип Маковей користувався 56 псевдонімами.
10. Найбільшу кількість синонімів має слово «бити». Згідно з «Коротким словником синонімів української мови» їх нараховується 45.
11. Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов.
12. Найдовшим словом в українській мові є назва одного з пестицидів «дихлордифенілтрихлорметилметан». В ній міститься тридцять літер.
13. Найдовша абревіатура в українській мові – ЦНДІТЕДМП, яка розшифровується як Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Вона складається з дев’яти літер.
14. Кілька фактів про паліндроми (слово, словосполучення чи фраза, які можливо читати як зліва направо, так і справа наліво, при цьому звучання й значення не змінюються). В українській мові єлише два семибуквених паліндроми: «ротатор» і «тартрат». А до найдовших фраз паліндромів належать «Я несу гусеня» та «Аргентина манить негра». В останньому випадку не враховується буква «ь». Такі дрібні порушення дзеркальності допускаються, адже складання композицій — справа непроста.
15. Дослідники доводять, що чимало вживаних сьогодні українських слів та мовних коренів були поширені ще у часи трипільської культури, про що свідчать топографічні назви, народні пісні сонцепоклоннецьких часів та значний слід у древньо-індійській мові — ведичному санскриті, джерела якого дійшли до нас з давнини у 5 тисяч років.
Цікаві Факти Про Українську Мову В Цифрах
Українська мова багата на цікавинки! Вона відрізняється від решти східнослов’янських мов своєю милозвучністю та унікальними словами та правилами. Ці відомості має знати кожен, повідомляє Радіо Максимум.
- Відповідно до даних Національної Академії Наук України, сучасна українська мова містить приблизно 256 тисяч слів. Цікаво знати, що за лексичним запасом українська є найбільш спорідненою з білоруською – 84% спільної лексики, із польською і сербською ми маємо 70% і 68% відповідно спільних слів, а от з російською – 62%).
- Походження української мови – окрема теми для статті! Точно сказати, коли зародилася українська мова, – складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюх, наша мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту.
- До речі, перші слова з української мови були записані в 448 р. н.е. Тоді візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова «мед» і «страва».
- На відміну від решти східнослов’янських мова, іменник в українській має 7 відмінків. Як ви зрозуміли, вирізняє нас кличний відмінок, який існує також в латині, грецькій та санскритській граматиках.
- У «Короткому словнику синонімів української мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» – аж 45! Цікаве завдання для вас та ваших дітей: спробуйте назвати хоча б 20, можете використовувати фразеологізми
- Ви ніколи не замислювалися над тим, що в нашій мові є три форми майбутнього часу! Цікавий матеріал, чи не так? Нумо згадувати разом – проста (піду), складна (йтиму) і складена (буду йти).
- Однією з «родзинок» української мови є те, що вона багата на зменшувальні форми. Навіть слово «вороги» має зменшувально-пестливу форму, яка вживається в гімні України. Пам’ятаєте: «…згинуть наші вороженьки, як роса на сонці».
- Найуживанішою буквою в українському алфавіті є літера «п»; саме з неї починається найбільша кількість слів. Натомість найменш уживана – буква «ф», її вживають переважно в запозичених словах.
- Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити «дихлордифенілтрихлорметилметан» (це хімікат для боротьби зі шкідниками).
- У нашій мові є особливі слова – паліндроми. Це так звані «дзеркальні» фрази або слова: їх можна читати як зліва направо, так і справа наліво. Ось приміром «Я несу гусеня», або ж «ротатор». Можете і ви згадати щось цікаве про паліндроми?
- Українську мову офіційно визнали літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського. Відтак, Котляревського вважають основоположником нової української мови.
- Перший український «Буквар» видав у 1574 року у Львові першодрукар Іван Федоров. До наших часів дійшов лише один примірник книги, який було знайдено 1927-го в Римі. Зараз стародрук зберігається в бібліотеці Гарвардського університету.
- Найстарішою українською піснею вважається балада «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?».
- Найбільше перекладів серед українських творів має «Заповіт» Тараса Шевченка: його переклали 147 мовами народів світу.
- Найбільше псевдонімів мав поет Олександр Кониський – свої твори він підписував 141 іменами, в Івана Франка було 99 псевдонімів, а письменник Осип Маковей користувався 56 вигаданими назвами.